|
Решетилівська центральна районна бібліотека
|
|
Бібліотека на сторінках прест |
|
Почесні громадяни Решетилівщини |
|
Бабенко Костянтин Степанович |
|
Народився К. С. Бабенко 7 червня 1922 року в родині Степана Аксентійовича та Анастасії Юхимівни Бабенків в селі Толока Решетилівськго району. По закінченні Сухорабівської десятирічки у червні 1941 року Костянтин мав намір подавати документи до сільськогосподарського інституту. Він мріяв вивчитись на агронома і присвятити себе вирощуванню хліба, продовжити таким чином давню, з діда-прадіда, хліборобську професію династії Бабенків. А стати військовим юнак тоді зовсім не мріяв. Однак доля розпорядилася по-своєму. Того дня, коли Костянтин разом з однокласниками-випускниками зустрічав світанок над тихоплинним Пслом, почалася війна. На той час хлопцеві виповнилося 19, йому і випало першому стати на захист Вітчизни. Всією родиною проводжали Костю за село. - Не плачте! Повернуся скоро додому, - втішав рідних новобранець, а в самого сльози так і наверталися на очі. Щоб не помітили цю слабкість, мовчки зістрибнув на воза і махнувши рукою, відвернувся. Дядько Яків, який відвозив юнака в райцентр до військомату, на прощання сказав йому: «Костю, чесно служи Батьківщині. Не будь боягузом. Повертайся додому героєм – тебе вийде зустрічати все село. А будеш негідником, - тебе ніхто не зустрічатиме…». Ці слова запам’яталися Костянтину на все життя, мов клятва і родинний наказ. Курс молодого бійця призовник пройшов у 30-му запасному танковому полку в місті Чугуїв Харківської області. Там і військову присягу прийняв, а після його направили на шестимісячні курси підготовки молодших командирів у Челябінськ. У лютому 1942 року після закінчення зенітно-кулеметного училища Костянтина Бабенка у званні молодшого лейтенанта призначили командиром взводу зенітно-кулеметної роти 30-ї танкової бригади Західного, а потім Воронезького фронту. У бою під Смоленськом одержав першу свою нагороду – медаль «За бойові заслуги». А за рік – він уже старший лейтенант, командує зенітно-артилерійською батареєю, яка геройськи проявила себе під час бойових операцій на I Українському фронті. Особливо запам’яталися Костянтину Степановичу жорстокі і кровопролитні бої під Кантемирівкою й Острогозьком, що під Сталінградом, на Харківському напрямку і Курсько-Орловській дузі, при звільненні ряду районів Сумської та Полтавської областей, під час форсування Дніпра й звільнення Києва. Приведемо такий факт. Фашистський генерал Б. Мюллер-Гілленбрандт із болем про той період боїв зазначав пізніше, що «… із розгромлених на Сході літом і восени (1943 р.) сорока однієї німецької дивізії двадцять три було втрачено між жовтнем і груднем місяцями». Як відомо, в цей час основні події відбувалися саме на ділянці Фастова, Брусилова, Коростишева, де основною ударною силою була 3-я гвардійська танкова армія, в складі якої воював наш герой. А це для неї відмінна атестація. Події того періоду в цьому районі пам’ятні для Костянтина Степановича ще й тим, що його в одному з боїв під Фастовом було тяжко поранено. Тривалий час він лікувався в евакогоспіталі у Конотопі Сумської області – у зранених ногах позастрягало чимало осколків, а на правій відкрилася гангрена. Хірург уже готувався до ампутації, але Костянтин, послухавши медсестру, категорично відмовився від операції. І ця віра в можливості свого молодого організму врятувала його від каліцтва. За чотири місяці досвідченим медикам шпиталю таки вдалося поставити Костю на рівні. Отримавши кілька днів відпустки, він рушив у рідне село (то була вже зима 44-го). Три доби непростої дороги по зруйнованій, спустошеній ворогом території, в умовах тріскучих морозів і заметілей… Але яка непередавана радість: на видноколі – рідна хата, із димаря снується в небо стовпчик диму, там – родинне тепло… Зустрічали бойового офіцера всім селом, як і напророчив у 41-му дядько Яків… Нагомонівся з усіма, наслухався розповідей про біди й страждання, що їх натерпілися земляки в окупації. Три дні й три ночі в колі рідних, односельців промайнули швидко і Костянтин подався наздоганяти свій полк… У складі зенітно-артилерійського полку Костянтин Бабенко дійшов до Берліна, штурмував Рейхстаг. Потім надійшов наказ допомогти Празі. З 8 на 9 травня 1945 року були нанесені раптові і нищівні удари по ворогу. Фашистське, майже мільйонне, угруповання припинило опір. З-поміж багатьох воєнних епізодів того часу можна привести такий. Одного разу під час форсування річки Вісла обслуга батареї, командиром якої був К. С. Бабенко, збила німецький «Фокке-Вульф-186». Льотчика, що недалеко приземлився з парашутом, полонили. У нього виявили цінні документи. Буквально за півгодини на місце події прибув командувач танкової армії Павло Рибалко (згодом маршал, двічі Герой Радянського Союзу). Він вручив воїнам нагороди, подякував командиру батареї і всім бійцям за відмінну службу. За той бойовий епізод Бабенка нагороджено орденом Червоної Зірки. А за війну його батарея збила 87 ворожих літаків. Після війни, з травня 1945 по листопад 1947 року, гвардії старший лейтенант К. Бабенко служив у групі радянських військ на території Чехословаччини, Австрії, НДР. Згодом звільнився в запас, але восени 1949 його знову мобілізували до лав Радянської Армії. Служив на Чорноморському флоті, а по закінченні Ленінградської військово-артилерійської академії командував полком 14-ї дивізії протиповітряної оборони в Прибалтиці. Пізніше як спеціаліст з протиповітряної оборони виконував відповідальну місію у В’єтнамі, Сирії, Лівані. Костянтин Степанович віддав армійській службі 45 своїх кращих років, з них чотири – в період Другої світової війни. Пройшов великий, нелегкий і славний шлях захисника Вітчизни від рядового солдата до генерал-лейтенанта. Пройшов, образно кажучи, через терни до зірок. Після відставки, упродовж 15 років, Костянтин Степанович Бабенко очолював Полтавську обласну організацію ветеранів України. Його хист дипломата та витримка військового допомогли зрушити з місця чимало проблем соціального захисту ветеранів війни і праці, підтримати конкретних людей, які опинилися у скрутній ситуації. 13 жовтня 2011 року зупинилося серце цієї високодостойної, знаної й шанованої в області особистості. Закотилася життєва зоря людини великих заслуг перед Батьківщиною і рідним краєм… Решетилівці гордяться своїм земляком. Йому заслужено присвоєно звання «Почесний громадянин Решетилівського району».
|
