|
Решетилівська центральна районна бібліотека
|
|
Бібліотека на сторінках прест |
|
СЮРПРИЗ ДЛЯ ШЕФА
Степана заздрість узяла: «Як Марфі так ото вдається – Коли б до шефа не зайшла, Все, що їй треба, то доб’ється?» Над ним кепкують день при дні Дружки, мов пхнуть паліччя в спиці: – Ех, Стьопо, тут секрет у тім, Що Марфа все-таки в спідниці! Вже третю ніч Степан без сну – Все дума, прикидає плани: «Ну, що б його таке утнуть? Яким сюрпризом шефа звабить?» Нарешті визрів план такий: Перевернув усе у шафі – Знайшов матерії сувій Й пошив спідницю, як у Марфи. «Все інше було до ладу. Кофтинку й чепчика знайду…» Ось вже й колготи світло-сірі Він перед дзеркалом приміряв… Помада, пудра й фарба є. Намазав губи, брови й щоки – На Марфу схожий геть стає. Береться так, як вона, в боки. На грудях м’ячика вмостив. А туфлі взув із каблучками, Хоч тіснуваті та терпів! «А що робити із вусами?» Хоч жаль, ретельно їх побрив. Причепуривсь, як подобає… Парфуми навіть прихопив. Вже й звечоріло… Ледь ступає Степан по східцях в кабінет. Йому навстріч в ту мить чергова: «Прійома в шефа уже нєт!» «Я секретарша йог нова!» – Пискливим голосом Степан Зронив і в двері шефа спритно. На щастя, шеф тоді був сам, Весь густим димом оповитий. (Під «мухю» він був чи ні, Про це судить вже не мені). З кимсь гомонів по телефону Душевно жартівливим тоном. Степан стояв ні в сих, ні в тих. Вже й папірці на підпис вийняв. Нарешті голос шефа стих. «Пока!» – й на місце трубку кинув. Як глянув він в Степанів бік – Настала враз німа картина. Води сьорбнув прямо з графина, Але ні слова не прорік. Шеф наче весь оторопів: «Як в Марфи – кофта і спідниця, І стрілочки тоненьких брів, І брошка в чепчику іскриться… Я ж щойно з нею мову вів… Невже це привид? Чи це сниться?» А Стьопа папірці хутчій Йому підсунуть норовиться. Шеф ручку взяв і підморгнув… У Стьопи вигляд, мов кислиця, – У відповідь й не посміхнувсь, Бо раптом… зсунулась спідниця. Схопив її Степан і зблід, Й що було духу з кабінету. «Я ж гаваріла, – чує вслід, – Прій ома в шефа уже нєту!» Шеф голову тепер ламав: «Ну, хто ж це був? Якого дідька?!» Й розреготався, як згадав, Що це ж сьогодні… перше квітня. |
