Решетилівська

центральна районна бібліотека

 

Бібліотека на сторінках прест

На головну

Історія

Селище сьогодні

Почесні громадяни

Письменники нашого краю

Решетилівська весна

Майстри Решетилівщини

Чарівний світ природи краю

Дмитренко Олексій Максимович

На початку 90-х з-під пера письменника з'являються нові повісті і оповідання: "Хвіст ящірки", "Земля небесна або дух у самому тобі", "Хижа кров"(1991 р), та виходять з друку вибрані твори. Автор закінчує також давно "виношуваний" роман " Берегиня ", в якому перед нами постає цілісний образ матері - берегині роду, основою для якого послужив образ матері Дмитренка - Євдокії Іванівни. Окремим друком твори письменника виходять рідко, він переважно публікується в журналах " Київ ", " Дніпро ", " Вітчизна " та в періодичній пресі.

Перо Олексія Дмитренка не втрачає своєї гостроти в наш час. Письменник не може залишатися осторонь подій в сучасній журналістиці. Коли в червні 1999 року в "Киевских ведомостях" скандально відомий журналіст Олесь Бузина надрукував статті під загальною назвою "Вурдалак Тарас Шевченко", прозаїк вибухає гнівом. В статті'ТІасквілянт розриває могили" О.Дмитренко вступає в дискусію з новітнім духовним отруювачем на сторінках "Демократичної України".

Статті, на думку Дмитренка, то вже не просто відкритий виклик українству, а й удар навідліг, під дих - по багатотерпінню народу, який ще не звівся з колін; по-справжньому не відбувся, який ще не має глибинної національної свідомості, гідності, сумління й честі...

Протягом кількох років "бритоголовий спихач святинь" Олесь Бузина, компілятор ма­рудних "нібито досліджень" про життя і творчість Т.Шевченка, Лесі Українки, О. Кобилян-ської та І. Франка, прагне переконати "осліплих нащадків", що "не такі наші коні і віра,

що вони зовсім не святі, а отже, ми бидло, а не народ і від цього всі наші біди й жебрацтво". До таких ще Шевченко був непримиренний у "Сні ":

А той, щедрий та розкошний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із нього, сердешного,

Кров, як воду, точить !..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі !

Як ягнята. "Нехай-каже-

Може так і треба.

. Невже "усепробачність, покірне проковтування збиткувань, принижень та образ - то вже національна риса тихого українця" - запитує у нащадків великого поета Дмитренко.

"І що ж? Нехай той, хто сам насправді живе перевертнем - вовкуном-вовкулакою, подає перед світом не себе, а найсвітліших наших синів вурдалаками - ми стерпимо, ще й другу щоку підставимо, нехай плюне ще, ми ж у відповідь навіть ім'я негідника побоїмося назвати в наших гнівних протестах до Правосуддя і Влади. Слово Генія не девальвується, не втрачає животворної сили та енергії, бо воно - на всі часи. Не збагнути тільки - чому пробачаємо наругу, чому терпимо, чухаємо високі спітнілі лоби й мовчимо: "Може, так і треба..." - ставить риторичне запитання автор і чекає від сучасників відповіді.

Різнобарвний і наповнений сонцем світ героїв Дмитренкових нарисів, новел, оповідань, повістей та романів. Письменнник-сучасник є однією з яскравих зірок на небосхилі сучасної української літератури. Заснувавши і розвинувши жанр художньої документалістики, він став одним з його фундаторів у європейській журналістиці та літературі. Яскраві, чесні, ліричні і талановиті описи, вболівання за долю людини, природи і суспільства - ось прикметні ознаки творчості нашого земляка-решетилянина Олексія Максимовича Дмитренка.

 

Повернутися