|
–ешетил≥вська центральна районна б≥бл≥отека
|
|
Ўевченк≥вська б≥бл≥отека |
|
Ўевченк≥вська б≥бл≥отека |
|
“ам≥лу √ригор≥вну улик знають ≥ шанують односельц≥ р≥зного в≥ку, бо таки культура в сел≥ тримаЇтьс¤ на њњ тенд≥тних плечах. ƒл¤ малеч≥ вона орган≥зуЇ ≥ проведе дит¤чий ранок чи л≥тературну гру, дл¤ молод≥ Ц зм≥стовну ≥нформгодину, а дл¤ дорослих користувач≥в Ц р≥зноман≥тн≥ заходи по попул¤ризац≥њ книги. ј взагал≥, заходи, що проводить б≥бл≥отекар, в≥дв≥дують с≥мТ¤ми. “ам≥ла √ригор≥вна згуртувала навколо себе закоханих у книгу людей: зустр≥чаютьс¤, сп≥лкуютьс¤, обговорюють, обм≥нюютьс¤ власними книгами. |
|
≤≤ тур обласного конкурсу творчих роб≥т Ђƒитинство Ц це гом≥н усюдиї пройшов в –ешетил≥вськ≥й районн≥й б≥бл≥отец≥ дл¤ д≥тей. ѕереможцем конкурсу в ном≥нац≥њ на кращий л≥тературний тв≥р Ђ рањна дит¤чих мр≥йї стала ƒжерипа ћар≥¤, учениц¤ 10 класу Ўевченк≥вськоњ «ќЎ ≤ Ц ≤≤≤ ст., читачка с≥льськоњ б≥бл≥отеки.† ѕропонуЇмо ознайомитис¤ з њњ л≥тературною казкою ЂЌе завдай н≥кому болюї.† ∆или соб≥ ’лопчик та ƒ≥вчинка , ¤к≥ хот≥ли зробити цей св≥т кращим . ћоже, комусь њхнЇ прагненн¤ здастьс¤ см≥шним ≥ нереальним Ц ну що ви можете, малеча? ј, проте, чому б ≥ н≥? ƒ≥вчинка була дуже гарною. Ќ≥ , њњ личко не було схоже на обличч¤ л¤льки Ѕарб≥ Ц неживе ≥ нещире. ѓњ фото н≥коли , мабуть, не зТ¤витьс¤ на обкладинках гл¤нцевих журнал≥в, та все ж† ус≥, хто був знайомий з нею, в один голос за¤вл¤ли, що то Ц найкрасив≥ша д≥вчинка. ’лопчик був Е звичайним хлопчаком, ≥з задерикуватими весн¤нками , тр≥шки кирпатим носиком ≥ веселим блиском† очен¤т. Ќ≥хто не знав, де вони жили. ” кого б ви не запитали, до кого б не звернулис¤, кожен сказав би : Ђ я знаю њх. ¬они з нашого дворуї.ѓх бачили завжди разом, вважали њх нерозлучними . ƒе¤к≥ люди не мислили соб≥ й дн¤ без зустр≥ч≥ з ними; де¤к≥ зустр≥чалис¤ час в≥д часу; були й так≥, що буркот≥ли : Ђћен≥ байдужеї. ≤ мали ’лопчик ≥ ƒ≥вчинка один ƒар на двох. ќдин, зате дуже великий : своњм погл¤дом, дотиком, п≥снею† д≥ти могли сп≥лкуватис¤ з ус≥м, що њх оточуЇ, чути голоси, ¤ких н≥хто не чуЇ ≥ зробити так, щоб т≥ звуки почули т≥ , кому це потр≥бно. як найб≥льше в св≥т≥ багатство берегли д≥ти цей ƒар, бо мали найшл¤хетн≥шу мр≥ю Ц зробити цей св≥т кращим . Ѕ≥л¤ дит¤чого майданчика шум ≥ гам≥р Ц звичайний весн¤ний день. Ўкол¤р≥, дошк≥льн¤та, бабус≥ на лавках . ’лопчик ≥ ƒ≥вчинка† також бавл¤тьс¤ ≥з друз¤ми . –аптом† з-п≥д куща калини чути голосне, жал≥сне н¤вчанн¤ . ƒ≥ти перезирнулис¤ м≥ж собою ≥ кинулис¤ туди. -ўо ви робите? Ц гукнув ’лопчик обурено. Ѕуло чого обуритис¤ Ц ѕетрик ≥ —лавко уп≥ймали мале кошен¤ ≥ знущаютьс¤ з нього: т¤гають за хвоста, смикають за† вуса. ¬ очах котика криЇтьс¤ страх . ¬≥н п≥дн¤в своЇ б≥леньке личко , притиснув вушка ≥ зл¤кано н¤вчав. †- “а воно ж негарне! ƒив≥тьс¤, ¤кий у нього потворний хв≥ст! Ц гукнув ѕетько. - ј можна мен≥ його погладити ? Ц спитала ƒ≥вчинка ≥ прост¤гла руку до кошен¤ти. ошен¤ дов≥рливо, ¤к дитина, пригорнулос¤ до нењ худеньким т≥льцем, дрижало ≥† н≥би благало про допомогу. - Ќе б≥йс¤, котикуЕѕетрику, —лавику, п≥д≥йд≥ть сюди. Ц ƒ≥вчинка прост¤гнула руку ≥ подала њњ ѕетриков≥. ј ’лопчик уз¤в за руку —лавика. Ц ћи просто хочемо вам щось показати. ƒ≥вчинка одн≥Їю рукою гладила кошен¤тко , а ≥ншою тримала ѕетрика. ѕетрик, мабуть чогось зл¤кавшись, схопив за руку —лавка. ƒесь ≥з глибини душ≥ Ц год≥ роз≥брати зв≥дки -† хлопц≥ почули слова : ЂЌе завдай н≥кому болюї . Ќ≥би ¤кась нев≥дома сила ув≥йшла в т≥ло† шибеник≥в. „огось у душ≥ стало так млосно, на оч≥ наб≥гли сльози Ц де й вз¤лис¤? Ц ≥ раптом, погл¤нувши на маленьке кошен¤, хлопчаки пом≥тили, що воно Ц найкраще в св≥т≥. “а в нього ж он ¤к≥ гарн≥ оч≥ медового кольору! ј ота латочка за вухом ≥ см≥шна крапочка на мокрому рожевому носиков≥! “а й мале воно , мабуть, заблукало, треба маму-кицьку шукати. - я зватиму його ћурчиком! -† промовив ѕетько. -ј ¤ принесу йому молочка! -† п≥дтримав його —лавко. - ’од≥мо в п≥двал, мабуть його мама там, в≥днесемо його туди! Ц ≥ хлопц≥ мерщ≥й подалис¤ у б≥к будинку. ’лопчик ≥ ƒ≥вчинка задоволено перезирнулис¤. ********* ј на невеличк≥й гал¤винц≥ , у парку б≥л¤ будинку лунаЇ голосок м≥сцевоњ красун≥ ќксани.† ќксанка Ц д≥вчинка видна. ¬и т≥льки подив≥тьс¤, ск≥льки у нењ прикрас -† ≥ намисто, ≥ сережки, ≥ браслети р≥зн≥.† “а все мало ќксан≥: Ђ ќт ¤кби† мен≥ в≥нок ≥з кв≥т≥в Ц була б найкраща в св≥т≥ д≥вка!ї ≤ Ц мерщ≥й на гал¤вину. Ѕез в≥тру тремт¤ть зелененьк≥ т≥льц¤ тенд≥тних кв≥т≥в, зл¤кано хитаютьс¤ гол≥вки. јж тут поруч ≥з ќксаною постали двоЇ Ц ’лопчик ≥ ƒ≥вчинка. як≥ гарн≥ кв≥ти! Ц промовила ƒ≥вчинка ≥ доторкнулас¤ до букета ќксанки. в≥ти в букет≥ озвалис¤ болем ≥ безпорадн≥стю. ≤ тут сталос¤ диво Ц ќксана в≥дчула той самий б≥ль, що й з≥рван≥ кв≥ти! ¬она в≥дчула страх, що в≥дчували вони! ќксана притулила до обличч¤ букет† ≥ довго тримала його, вдихаючи аромат кв≥т≥в, прислухаючись до шепоту трави, лист¤ : ЂЌе завдай н≥кому болюї . оли дитина п≥дн¤ла обличч¤ в≥д букета, на щоках њњ брин≥ла росиц¤ ≥з кв≥ток, а , може, то були сльози ? ******** ўо це за будинок? ≤з в≥конець вигл¤дають щаслив≥ ≥ рад≥сн≥ обличч¤ ж≥нок, а у двор≥ ≥з кв≥тами тупцюютьс¤ новоспечен≥ татус≥ . ≤нколи ж≥нки п≥днос¤ть до в≥конц¤ загорнуте ¤к капустинка у пелюшки мал¤ . ƒо цього будинку щодн¤ прил≥тають лелеки. “ут пануЇ аура щаст¤, злагоди ≥ любов≥. Ђ“а т≥льки не дл¤ менеЕї† - думаЇ† молода ж≥нка, ¤ка прийшла у цей будинок сьогодн≥. ¬она вже вир≥шила, що лелека до нењ не† прилетить. Ђ¬ажке житт¤ЕЅезгрош≥вТ¤ Ея не зможуЕї - ц≥ важк≥ думки обс≥ли њњ ≥ не дають спокою останн≥м часом . «мучена сумн≥вами ≥ тривогами , вона прис≥ла на лаву б≥л¤ приймальн≥, прикрила втомлено оч≥ . ¬она не пом≥тила, ¤к б≥л¤ нењ пройшл膆 ’лопчик ≥ ƒ≥вчинка . ’лопчик† н≥жно погладив њњ по волоссю, а ƒ≥вчинка легесенько доторкнулас¤ до живота ж≥нки. ЂЌе завдай н≥кому болюїЕ Ћегесенький сон н≥жною хвилькою огорнув майбутню маму Ц так, так, вона буде мамою, бо у цьому сн≥ побачила ≥ почула, ¤к вона† гойдаЇ своЇ мал¤ ≥ сп≥ваЇ йому колисковоњ п≥сн≥: ћоЇ миле дит¤тко, «≥йшла в неб≥ зор¤, —пи, маленьке хлопТ¤тко, —пи, моЇ ¤нгол¤ “воњ оч≥ Ц син≥ дал≥ ≤ гол≥вочка† ¤сна ’ай не в≥дають печал≥ ¬см≥хнен≥ твоњ вуста. ********** |
